Коли я знала когось, і ця людина думала і жила, і говорила щось таке, співзвучне моїм думкам... Я думала, вона така оптимістка, здавалось, не брала дурного в голову, і в усьому бачила тільки хороше.Чи смерть від серцевої недостатності відповідає такій людині? Чи це означає,що вона виконала своє життєве призначення?
Я пишу, бо зараз зрозуміла, що не можу говорити. Починаю говорити і плачу.
А писати - ще якось виходить.
В мене дійсно відняло мову. А завтра - виходити на люди. Як я це зроблю? Коли я можу тільки плакати?